Основою побудови чайок була видовбана колода, на основі якої зводився корпус – ставилися шпангоути і нарощувалися борти доти, поки чайка не досягала 20м. завдовжки і 4м. завширшки (при висоті близько 4метрів). Борт робили із соснових дощок довжиною від 320 до 380см. Дошки дуже щільно прибивалися одна на іншу. Веслове обладнання чайки зазвичай становило 10-15 пар весел. Характерно, що на чайках звичайно встановлювалося два керма – попереду та позаду, що дуже сильно економило час розвороту. Адже для того щоби почати рух у протилежному напрямку достатньо було лише почати гребти у потрібний бік.

На чайках не було палуби. Для веслярів усередині човна споруджувалися лави (з розрахунку по двоє чоловік на одне весло). Зовні човен за допомогою деревини з липового лика або дикої вишні обв'язувався снопами очерету. Обв'язка різко підвищувала плавучість човна, дозволяючи йому залишатися на плаву навіть будучи повністю заповненим водою. Також снопи очерету захищало екіпаж від куль і, крім того, виконували роль буфера при швартуванні.

Вітрила використалися лише у якості додаткового джерела руху. Щоглу й вітрило ставили лише за сприятливого вітру. Наявність склаадної щогли дозволяло чайці бути дуже непомітною у випадку влаштування засідки або підкрадання до супротивника.

Швидкість чайки на воді була досить значною. Судячи з наявних спогадів [источник?] козаки доходили від гирла Дніпра до Анатолії за 36-40 годин. Отж,е швидкість чайки дорівнювала приблизно 13-15 км./год., що дозволяло їй без проблем втікати від повільних турецьких галер.

Існують спогади [1] про те, що чайки використалися як якийсь прообраз підводних човнів – команда перевертала човен догори днищем, ховалася під нього, і в такому положенні непомітно підкрадалася до супротивника.