Корсика! Маки! Розбійники! Гори! Батьківщина Наполеона! — це цитата з роману Мопассана «Життя». І Мопассан абсолютно правий: говорячи про Корсику в захоплених тонах, без знаків оклику не обійтися. Корсика сама є великим зарослим лісом знаком оклику. Корсика – це лемент, це виклик. На порівняно невеликому острові у Середземному морі здіймаються гори, на зло всій Європі ростуть непрохідні ліси, на зло індустріальному світу течуть найчистіші гірські ріки, острів оточує найпрозоріша морська вода, а в кожному будинку – і це не перебільшення – на стіні висить рушниця.

Полювання – це головна пристрасть корсиканців. У зимовий час, коли туристів мало, вони виїжджають на полювання. І це – ціла подія. Хазяїн одного ресторану розповідав нам, що співробітники його закладу змагаються з колективом працівників ресторану, що перебуває навпроти, а наступне обговорення мисливських подвигів займає багато зимових вечорів. З полюванням пов'язана ще одна корсиканська «традиція» – стрілянина по дорожніх знаках. Зустрівши випадково на дорозі табличку, написану по-французьки, корсиканці відкривають по ній вогонь. І в такий спосіб корсиканські мисливці вже «перемогли» незліченну їхню кількість.

Як можете ви залишатися байдужим до принадності безмежної волі в такому прекрасному кліматі, як наш?» — запитує бандит Кастріконі в «Коломбо» Проспера Мериме. Воля – така ж невід'ємна частина корсиканського пейзажу, як і гори. Це дійсно частина клімату. Протягом всієї історії острова воля була головною темою розмов місцевого населення. Хвиля за хвилею захльостували острів завойовники.

З римських часів до наших днів на Корсиці 19 разів (за найскромнішими підрахунками) змінювалася влада, острів пережив 39 народних повстань і 7 періодів повної анархії. Щастя й лихо Корсики полягали в тому, що острів завжди мав у Середземному морі домінуюче положення, і тому той,хто ним володів, міг контролювати величезний регіон, один з найважливіших у світовій історії.

У давнину греки, карфагеняни, потім римляни один за одним захоплювали Корсику. Але вони не були першими: на острові існують залишки поселень VII тисячоліття до н.е., а в IV тисячолітті до н.е. загадковий народ заполонив увесь острів мегалітичними скульптурами – невичерпним джерелом натхнення для археологів…

Усі завойовники зіштовхувалися із запеклим опором місцевого населення, що під натиском нерівних сил відходило в неприступні гори. Після 500-літнього правління римлян на Корсику напали вандали, яких у 534 році розбили візантійські війська, але втримати острів византийці не змогли — його відбили лангобарди, яких у цей час атакували маври.

Король франків Пепін Короткий віддав Корсику Папі Римському, але маври не заспокоїлися, вони продовжували свої напади і в результаті таки отримали острів на 200 років. Корсика давно привертала увагу й Генуї. Почавши війну в IX столітті, генуезці остаточно встановили свою владу над нею лише до 1453 року, до цього вона постійно переходила з рук у руки то пізанців, то іспанців. Генуезці серйозно підійшли до проблеми захисту своєї власності – вздовж узбережжя всього острова були побудовані сторожові вежі. 91 вежа по периметру Корсіки дотепер нагадує про ті часи, коли її постійно атакували пірати. Пірати-сарацини з Північної Африки захоплювали мирних жителів і продавали їхніми сотнями в рабство в мусульманські країни. Цікавим, щоправда, видається той факт, що, наприклад, у середині XVI століття з 10 тисяч алжирських піратів 6 тисяч самі за походженням були корсиканцями. А все тому, що для одержання волі досить було прийняти іслам, чим багато хто й користувалися заради грошей і піратської слави.

Сторожові вежі ефективно використалися і після того. У XVIII столітті вони настільки успішно відбивали атаки англійського флоту, що англійці самі звели подібні споруди по всьому узбережжю Британії для захисту від французів. Саме XVIII століття залишилося в пам'яті корсиканців як єдиний час, коли вони були вільні.

Повстання проти генуезців, яке вибухнуло у 1731 році, привело до того, що повстанці оголосили національну незалежність і прийняли конституцію. Корсиканці дуже пишаються цим фактом, адже ця подія відбулася на 50 років раніше, ніж у Франції!

«Ми були першими, хто приніс у мир волю і демократію» – ці слова часто можна почути від корсиканців. Генуезці звернулися по допомогу до французів, які, домігшись деяких успіхів, потім були змушені відступити. У 1752 році була прийнята нова конституція, а фортеця Корті, де ховалися генуезці, була захоплена Джан П’єтру Гаффорі (незважаючи на те, що там утримувався в заручниках його син). Після вбивства Гаффорі, що відбулося у 1753-му році, корсіканці призвали Паскаля Паолі, сина одного з керівників повстання, який, після його придушення в 1731 році, перебував далеко від батьківщини.

Паскаль Паолі – ключова фігура корсиканської історії. Він мав добру освіту і був натхненний передовими ідеями французьких філософів, прийняв на острові нову конституцію, наділивши всіх громадян (чоловіків, зрозуміло) старших 25 років правом обирати своїх представників до Адміністративної Ради. Ці кроки викликали захоплення у лібералів на континенті – Жан-Жак Руссо навіть збирався приїхати на острів і написати його історію. Паолі прийняв рішення про перенесення столиці острова до міста Корті, оскільки воно було позбавлено небезпечного узбережжя, де господарювали генуезці.

Він же затіяв осушення, будівництво доріг, розробку нових кар'єрів і створення торговельного флоту. Це був період справжньої незалежності Корсіки, який, на жаль для корсіканців, тривав недовго. Зрозумівши, що Корсику назад їм не одержати, генуезці передали свої «права» на острів французам. 8 травня 1769 року в битві під Понте-Нуово корсиканці зазнали нищівної поразки від переважаючої французької армії. А Паскаль Паолі втік до Англії…